При вимірюванні відхилень форми деталей прилеглими поверхнями служать робочі поверхні контрольних плит, повірочних лінійок, калібрів та ін. Відхиленням форми називається відхилення форми номінальної поверхні, яка обмежує тіло і відділяє його від навколишнього середовища, від форми номінальної поверхні. Під номінальною розуміється ідеальна поверхня, форма якої задається кресленням або технічними умовами.

        Величиною для кількісної оцінки відхилення форми є найбільша відстань від точок реальної поверхні (профілю) до прилеглої поверхні по нормалі до останньої. Найбільше значення відхилення форми називається допуском форми. Відхилення форм можуть бути комплексними і частковими. Для циліндричних поверхонь комплексним є відхилення від циліндричності, яке характеризує найбільшу відстань від точок реальної поверхні до прилеглого циліндра. До комплексного показника відхилення в поперечному перерізі належать відхилення від округлості, а до часткових – овальність і ограненість. До комплексного відхилення в повздовжньому перерізі належать відхилення профілю повздовжнього перерізу, а до часткових – конусоподібність, бочкоподібність, сідлоподібність та згинність.

        Для плоских поверхонь комплексним показником є відхилення від площинності, а частковими – увігнутість і опуклість. До комплексного показника відхилення профілю перерізу плоских поверхонь належать відхилення від прямолінійності. Відхиленням розташування поверхонь називається відхилення дійсного розташування розглядуваного елемента поверхні, осі або площини симетрії від номінального розташування. Для оцінювання точності розташування поверхонь, як правило, призначають бази. Базою може бути поверхня (наприклад, площина), її утворююча, або точка (наприклад, вершина конуса). Якщо базою є поверхня обертання (циліндрична або конічна) або різьба, то у якості бази розглядають їх вісь. База визначає прив’язку деталі до площини або осі координат, відносно якої задаються допуски розташування елемента, що нормується. При оцінюванні відхилень розташування відхилення форми розглядуваних поверхонь (профілів) і базових елементів повинні виключатись з розглядання. При цьому реальні поверхні (профілі) замінюються прилеглими, а за осі площин симетрії і центри реальних поверхонь і профілів приймаються всі площини симетрії і центри прилеглих елементів.

        Межа, що визначає допустиме значення відхилення розташування поверхонь, називається допуском їх розташування. Базові осі і поверхні позначають на кресленнях деталей у відповідності з ГОСТ 2.308-79 рівнобічним затемненим трикутником, з’єднаним з рамкою, в який записують позначення бази прописною літерою. Якщо базою є вісь або площина симетрії, то трикутних розміщується в кінці розмірної лінії відповідного розміру (діаметра, ширини). Коли призначають допуск розташування для двох поверхонь, то замість затемненого трикутника застосовують стрілку. Рамку з’єднують з контурною лінією деталі або виносною лінією. Якщо допуск належить боковій поверхні або профілю, то рамку з’єднують з контурною лінією або з її продовженням. При цьому з’єднувальна лінія не повинна бути продовженням розмірної.

         У формуванні технічних умов на виготовлення деталей значне місце займає нормування якісних характеристик чистоти їх робочих поверхонь. Від заданих при проектуванні номінальних поверхонь реальні поверхні деталей відрізняються наявністю періодичних нерівностей, які утворюються при їх обробці (внаслідок коливань інструменту і деталі, наявності дефектів робочих поверхонь ріжучого інструменту, особливості кінематичних ланцюгів обробляючих верстатів та ін). Якщо відношення кроку нерівностей до їх висоти не перевищує 50, то такі нерівності називають шершавістю, якщо перевищує – хвилястістю. У технічних умовах для виготовлення більшості деталей якість поверхонь забезпечується нормуванням шершавості.

      Показники шершавості визначають (контролюють) за профілограмами, які отримують з поверхонь деталей за допомогою спеціальних приладів профілографів у межах встановленої базової довжини   (ГОСТ 25142-82). Шершавість поверхні деталі незалежно від матеріалу і способу виготовлення (одержання поверхні) можна оцінити кількісно одним або декількома параметрами, до яких належать:

  - середнє арифметичне відхилення профілю, мкм;

  - висота нерівностей профілю за десятьма точками (п’ять найбільших виступів і п’ять впадин), мкм;

  - найбільша висота нерівностей (найбільший розмах нерівностей  );

  - середній крок нерівностей;

  - середній крок місцевих виступів профілю;

  - відносна опорна довжина профілю, %.