Деталі, що складають конструкцію технічного засобу, пов’язуються між собою відповідними способами, які отримали назву зв’язки. Вони розділяються на рухомі і нерухомі. Наявність рухомих зв’язків у механізмах і машинах (кінематичні пари – наприклад, різні шарніри, зубчасте зачеплення) обумовлена їх кінематичними схемами. Формування нерухомих зв’язків визначається необхідністю розділення загальної конструкції технічного засобу на вузли і деталі для спрощення виробництва, полегшення складання, ремонту та транспортування. Нерухомі зв’язки мають назву з’єднання.
З’єднання є важливими елементами машинобудівних конструкцій. Досвід експлуатації транспортних технічних засобів виявив, що велика кількість відмов у їх роботі пов’язана з незадовільною якістю з’єднань. Тому основним критерієм працездатності з’єднань (а також відповідних розрахунків) є міцність.
За ознакою роз’ємності всі види з’єднань можна розділити на роз’ємні і нероз’ємні.
До роз’ємних з’єднань, які можуть розбиратися без руйнування деталей, що їх складають, належать: різьбові з’єднання; шпонкові з’єднання; шліцьові з’єднання; профільні з’єднання; штифтові з’єднання; клинові з’єднання.
До нероз’ємних з’єднань, які не можуть розбиратися без руйнування деталей, що з’єднуються, або їх поверхонь, належать: зварні з’єднання; заклепкові з’єднання; з’єднання з натягом; паяні з’єднання; клейові з’єднання.
Нижче наводиться огляд конструкції різних видів роз’ємних і нероз’ємних з’єднань, а також висвітлюються основні методи їх розрахунків (численні уточнені методи розрахунків з’єднань наведені в джерелах [3–5].
Різьбові з’єднання. Різьба– це виступи, утворені на основній поверхні гвинтів або гайок і розташовані за гвинтовою лінією.
Різьбові з’єднання є одними з найбільш поширених роз’ємних з’єднань, які здійснюються за допомогою деталей, що мають зовнішню (болти, гвинти, шпильки та ін.) і внутрішню (гайки, різьбові отвори в корпусних деталях) різьбу.
До переваг різьбових з’єднань слід віднести високу надійність, зручність складання та розбирання, можливість утворення великих осьових навантажень, відносно невелику вартість, що обумовлюється стандартизацією та масовим виробництвом кріпильних різьбових деталей. Недоліком слід вважати концентратори напружень у западинах різьби, що знижує втомлену міцність різьбового з’єднання, а також необхідність застосування в багатьох випадках засобів стопоріння (для запобігання саморозгвинчування з’єднання).
За формою основної поверхні роздрізняють циліндричні та конічні різьби. У машинобудуванні найбільш поширені циліндричні різьби. Конічну різьбу застосовують для щільних з’єднань труб, пробок тощо.
За формою профілю різьби розрізняють трикутну (відповідний контур abc на рисунок 2.1, а), прямокутну, трапецеїдальну, круглу та інші різьби.
За напрямком гвинтової лінії розрізняють праву (найбільш поширену) і ліву різьби.
За числом заходів відрізняють однозахідну (найбільш поширену), двозахідну та інші різьби. Багатозахідні різьби застосовуються в гвинтових механізмах.
До основних геометричних параметрів різьби (рисунок 2.1, б) належать d – зовнішній діаметр; d1 – внутрішній діаметр; d2 – середній діаметр; h – робоча висота профілю; р – крок різьби; р1 – хід різьби (р1= рn, де n – число заходів); - кут профілю; - кут підйому гвинтової лінії за середнім діаметром,
Усі геометричні параметри різьб і допуски на їх розміри регламентуються відповідними стандартами.
За призначенням розрізняють різьби кріпильні і різьби ходові (для гвинтових механізмів).
До кріпильних різьб належать:
метрична з трикутним профілем;
трубна – із округленими вершинами і западинами;
кругла та ін.
До ходових різьб належать:
трапецеїдальна симетрична ;
упорна ;
прямокутна різьби.
Різьбові з’єднання здійснюються з застосуванням кріпильних деталей, до яких належать болти та шпильки з гайками, гвинти. При необхідності різьба нарізується на сполучених поверхнях деталей, що з’єднуються.
Размер 143kb