Основою нормування та кількісного відхилення форми й розташування поверхонь є принцип прилягаючих прямих, поверхонь і профілів.
 Прилягаюча площина або пряма – це площина або пряма, які доторкуються до реальної поверхні й розташовуються поза матеріалом деталі.
     Прилягаючі окружності або циліндр – це коло мінімального діаметра, яке описане навколо реального профілю зовнішньої поверхні обертання або максимального діаметра, що вписане в реальний профіль внутрішньої поверхні обертання
       Для виміру відхилень форми прилягаючими поверхнями використаються поверхні контрольних плит, перевірочних лінійок, калібрів.
Відхилення форми – це відхилення форми номінальної поверхні, що обмежує тіло й відокремлює його від навколишнього середовища, від форми номінальної поверхні.
 Номінальна поверхня – це ідеальна поверхня, що задається на кресленні або технічних умовах
      Допуск форми – це найбільше значення відхилення форми, т. е найбільша відстань від точок реальної поверхні до прилягаючої поверхні по нормалі.
Відхилення форми:
комплексні:
– циліндричності;
– круглості;
– профілю поздовжнього перетину;
– площини;
– прямолінійності.
часткові:
– овальність й огранювання,
– конусність, бочкоподібність, седлоподібність, згинність
       Відхилення розташування поверхні – це відхилення дійсного розташування елемента поверхні, що розглядається, осі або площини симетрії від номінального розташування.
Для оцінки точності розташування поверхні призначають базу.
 База – це поверхня, її утворююча або точка, що визначає прив'язку деталей до площини або осі, щодо якої задаються допуски розташування.
Якщо базою є поверхня обертання або різьба, як база приймається вісь.
Допуск розташування – це границя, що обмежує допустиме значення відхилень розташування поверхонь
     Числові значення відхилень форми і розташування поверхонь вибирають по ГОСТ 24643-81. Встановлено 16 ступенів точності форми і розташування поверхонь. В залежності від співвідношення між допуском розміру і допусками форми або розташування встановлені вимоги відносної точності:
А – нормальна відносна геометрична точність (допуск форми або розташування поверхонь складає 60% від допуску розміру);
В – підвищена (біля 40%);
С – висока (біля 25%).
Для циліндричності, круглості, профілю повздовжнього перерізу геометрична точність для рівнів А, В, С складає 30,20 12% від допустимого розміру.
Для циліндричності, круглості профілю поздовжнього перетину:
нормальна – 30% від відхилення допуску розміру,
підвищена – 20%,
висока – 12%.
Шорсткість поверхні – це сукупність нерівностей поверхні з відносно малими кроками в межах базової довжини
     Базова довжина – довжина базової лінії, що використається для виділення нерівностей, що характеризують шорсткість поверхні
Шорсткість поверхні незалежно від матеріалу і способу виготовлення можна оцінити одним чи декількома параметрами:
Ra – середнє арифметичне відхилення (основний, найбільш інформативний, призначають на всі сполучені й чисто оброблені незв'язані поверхні деталей);
Rz – висота нерівностей профілю по 10 крапкам (5 виступів й 5 западин);
Rmax – найбільша висота нерівностей;
Smin – середній крок нерівностей;
S – середній крок місцевих виступів;
tp – відносна опорна довжина профілю.
   Найбільш повну інформацію надає параметр Ra (він є основним із висотних параметрів шорсткості і його призначають на всі сполучені і чисто оброблені несполучені поверхні деталей).
Відносна опорна довжина профілю tp характеризує фактичну опорну площу, від якої в значній міри залежать зносостійкість рухомих з’єднань і міцність пресових посадок .
Чисті поверхні з малою шорсткістю підвищують міцність та корозійну стійкість деталей, зменшують тертя спрацювання в сполучених рухомих деталях. Однак при цьому зростає вартість обробки поверхонь. Тому вибір параметрів шорсткості повинен бути економічно обґрунтованим.
Безпосереднього зв’язку між квалітетами точності розмірів і параметрами шорсткості не існує, але не допускається висока точність зі значною шорсткістю поверхонь, оскільки висота нерівностей повинна бути співрозмірною з допуском на розмір. Поверхні деталей, які призначені для з’єднань по стандартним посадкам, повинні мати параметр шорсткості Ra 0,2...3,2 мкм.
Вимоги до шорсткості поверхні встановлюють шляхом зазначеного параметра шорсткості (або декількох параметрів), його числового значення (найбільшого, найменшого, номінального), а також при необхідності базової довжини і напрямку нерівностей.
     Згідно з ГОСТ 2.309-73 шорсткість поверхонь позначають на кресленні всіх поверхонь деталі, які виконуються по даному кресленню.
Позначення шорсткості:
1 – числове значення параметра Ra (без символу) і Rz;
2 - вид обробки поверхні.
Вид обробки не зазначений  .
Шорсткість поверхні визначається зняттям шаруючи матеріалу (шліфування, полірування й інше) 
Шорсткість поверхні утвориться без зняття шаруючи матеріалу (карбування, накочування роликами й ін.) і неопрацьованих поверхонь 
Якщо переважне число поверхонь не обробляється, шорсткість показують у правому верхньому куті  .
1 – параметри шорсткості;
2 - вид обробки поверхні;
3 – полка знаку;
4 – умовне позначення напрямку нерівностей

  Размер 131kb